Сергій Фрадков
Велопохід. Чорногорія. II
9 - 16 травня 2015
13 травня. Ульцинь - Вірпазар

Найважчий день починається - 75 км у горах.

Нам поки що туди - в бік Шкодера (це вже за кордоном Чорногорії в Албанії).
Потрохи деремось у гору.
Безіменний тунель.
Місце розвороту, нам більше не треба до Шкодеру, повертаєм на Вірпазар.
Десь на під'йомі не перевал (508 метрів). Наближаємось до кордону з Албанією.
Сили якось раптово скінчилися. Йдемо. Ні, просто прогулюємося.
Нарешті довгоочікуваний перевал.
Оці падлюки, німецькі байкери, глузують з нас.
Прямо підеш - в Албанію прийдеш (якщо не пристрілять на кордоні).
Я гадав, що отут кулемет і повинен стояти, але зараз це більш схоже на покинутий туалет.
Вежа стільникового зв'язку біля кордону.
Ось воно - Скадарське озеро.
Ольга, Ганна та Сергій.
Теоретично, ми повинні тепер котиться вниз, в Вірпазар, але якось воно так не склалося, бо рельєф там дещо горбатий.
Скадарське озеро.
Скадарське озеро
Десь там наприкінці озера і є отой Вірпазар.
Скадарське озеро.
Скадарське озеро
Серпантин вниз до Вірпазару.
Озеро скінсилося, доїхали.
14 травня. Вірпазар - Цетінє

Сьогодні начебто не довго, лише 45 км увздовжки, але 650 метрів набір висоти. Вирушаємо до стародавньої столиці Чорногорії.

Повертаєм з гарного шосе на якусь стежку, яка нібито має привести нас до Цетінє.
Бачимо вказівник для гірсько-велосипедних туристів - точно, Цетінє десь туди. Летимо вниз й ридаймо, бо розумієм, що цей зброс висоти треба буде незабаром повертати.
Ось вона - розплата. Зново в гору.
Жива черепаха. Від страху з неї щось потекло, коли мі до неї доторкнулися.
Привал.
Черговий тунель.
Вода закінчується.
Летимо вниз.
Тут на нас чекала зрада. Вказівник переконує, що Цетінє це туди саме куда й Горний Цеклін. Це не схоже на правду і кілька километрів ми поблукали. Потім повернулися до цього вказівника та й вибрали іншу дорогу.
Ніяких сил нема - йдемо. Автівок тут не буває, саме тому цю дорогу і обрали цього року.
Нарешті - Цетінє.
Цетінє.
Цетінє.
Цетінє. Мінистерство культури
Цетінє. Мінистерство культури
Цетінє.
Цетінє
Цетінє. Музей короля Миколи.
Цетінє. Музей короля Миколи
Місцевий клюб шахів.
Цетінє. Клюб шахів
15 травня. Цетінє - Негуші - Котор
Зранку я обіцяв дівчатам, що сьогодні буде тільки спуск. Але чомусь знова в гору, знову підманув.
Настрій бадьорий, хоча незлим тихим словом мене вже поминають.
1001 метр висоти (вже 300 метрів набрали висоти після Цетінє).
Нам би в Котор, куди ж подітися?
А ви куштували місцевий кефір?
Негуші. Тут багато пршута, окрім того, що це родове село Петра Негуша.
Йохууу, вдруге в житті я лечу вниз на цьому серпантині.
Етно-село Кадмі. Якщо комусь треба з'їсти м'яса та трохи поностальгувати - то це правільний шинок.
Куточок Росії.
Які могуть бути гори без Путіна та Чорноморського флота Росії?
Ну, Тіто, хоча б мав якесь відношення до цих місць.
Пролетарі усіх країн, єднайтеся!
Слава Україні! Героям слава!
Ну добре, попоїли, треба вирушати. Ні шагу наліво - там ще 12 километрів до мавзолея Нєгоша. Мі прямуємо вперед до Котора.
Ганна з новою Контессою і Бока-Которська затока.
До Котора рукою подати.
Заради цих 25 разворотів ми перлися в Цетінє. Чудовий спуск!
Спуск в Котор.
Серпантин з Негушей до Котора.
Апартаменти Bella Vista в Муо, пригороді Котора.
Бока-Которська затока
Бока-Которська затока
Круізний лайнер "Splendour of the seas" (довжина 264 метра, 902 каюти, 723 членів екіпажу, 2076 пасажирів) в Которі.
Ганна.
Нічний Котор з протилежного боку затоки.
16 травня. Котор - Тіват

Останній день, треба лиш докотитися до аєропорту Тіват і встигнути розібрати велосипеди.

Тіват. Набережна. Рухатись на велосипедах заборонено.
Тіват. Набережна
Знову гра - розбери велосипед. Три вузьких 10см рулона стретч-плівки таскали за собою крізь весь похід. Нарешті знадобилася.
Додому!